Іван Степанович Марчук – видатний український художник, живописець, графік і скульптор, один із найсамобутніших митців сучасної України. Він є засновником пльонтанізму — авторської техніки живопису, у якій зображення формується з тонких переплетених ліній, створюючи ефект світіння, глибини та руху. Марчук відомий пейзажами, філософськими композиціями, портретами й абстрактними роботами; його творчий доробок налічує тисячі полотен. Художник є лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка та народним художником України.
| Повне ім’я | Іван Степанович Марчук |
| Дата народження | 12 травня 1936 року |
| Місце народження | село Москалівка, Тернопільська область |
| Рід діяльності | Український художник, живописець, графік, скульптор |
| Відомий як | Засновник авторської техніки пльонтанізму |
| Пльонтанізм | Техніка, у якій картина складається з великої кількості тонких переплетених ліній, схожих на нитки або мереживо |
| Основні жанри | Пейзаж, портрет, натюрморт, абстракція |
| Освіта | Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва |
| Ключові нагороди | Національна премія України імені Тараса Шевченка, звання «Народний художник України» |
| Додаткова відзнака | Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня, 2026 рік |
| Творчий доробок | Понад 5 000 картин і графічних робіт |
| Відомі цикли | «Голос моєї душі», «Пейзаж», «Цвітіння», «Шевченкіана» |
| Значення | Один із найвідоміших і найсамобутніших представників сучасного українського мистецтва |
Дитинство і родина Івана Степановича Марчука
Витоки генія варто шукати в дитинстві — і випадок Марчука не виняток. Бідне сільське життя, батько-ткач і природа Тернопілля стали підґрунтям для мистецької мови художника, названого одним із «100 геніїв сучасності».
Марчук народився 12 травня 1936 року в селі Москалівка. Джерела по-різному вказують район: за одними — Лановецький, за іншими — Кременецький. На момент народження територія входила до Волинського воєводства Польщі — розбіжність пояснюється адміністративними змінами на Тернопільщині протягом XX століття.
Батько, Степан Марчук, був відомим на всю округу ткачем, а також тесляром, шевцем, майстром лози, мав аналітичний розум і каліграфічний почерк. Мати знала безліч народних казок і займалася килимарством ; за легендою, саме від її примовки про волосся, що «так не запльонтається», походить назва техніки «пльонтанізм».
Родина була бідною — «навіть коня не мали, заробляли у сусідів». Брата Іван не мав, натомість мав трьох сестер.
Попри злидні, дитинство було наповнене яскравими враженнями від природи: «Село було фантастично красиве, потопало в садах… Коли вони квітли — хат не було видно». Ця «мала батьківщина» заклала базові риси мистецького світогляду Марчука — емоційність, ліризм, захоплення красою природи, а також повагу до народних традицій.
Малювати Іван почав ще малим, приблизно з семи років. Через брак фарб і олівців він використовував пелюстки троянд та сік рослин: «За браком фарб я вправлявся на клаптиках паперу соком і квітами рослин». Інтерес до мистецтва лише посилювався з віком, і саме тоді він усвідомив бажання стати художником. Закінчивши сім класів сільської школи, він вступив до Львівського художнього училища декоративно-прикладного мистецтва імені Івана Труша — логічне продовження перших дитячих спроб малювання.
Освіта і формування як художника
Формальна мистецька освіта Івана Марчука тривала майже півтора десятиліття — з перервою на військову службу — і охопила два ключові навчальні заклади Львова, які заклали технічну базу для його майбутнього новаторства.
Львівське училище прикладного мистецтва ім. Івана Труша
Здобувши початкову сільську освіту, юний Іван вирушив здобувати фах художника до Львова. У 1951–1956 роках він навчався на відділі декоративного розпису Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша. Цей заклад мав давню репутацію: заснований ще 1876 року як Промислова школа рисунку та моделювання при Художньо-промисловому музеї Львова, він готував фахівців з художньої обробки дерева, металу, кераміки й ткацтва та виховав ціле сузір’я відомих українських митців.
Служба в армії
Після закінчення училища навчання Марчука перервалося: юнака призвали на строкову військову службу. Ця перерва стала звичним етапом для чоловіків того покоління — і лише після демобілізації художник зміг повернутися до здобуття вищої мистецької освіти. Служба в армії тимчасово віддалила його від творчого середовища, але не змінила головного життєвого вибору — стати художником.
Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва
Повернувшись зі служби, Марчук вступив до Львівського інституту прикладного мистецтва (сьогодні — Львівська національна академія мистецтв) на керамічний факультет. Тут він здобував вже вищу спеціалізовану освіту, поглиблюючи знання в галузі декоративно-ужиткового мистецтва. Навчання завершилося 1965 року, і того ж року молодий фахівець одразу влаштувався на роботу художником до Інституту надтвердих матеріалів НАН України, де пропрацював чотири роки, а згодом ще стільки ж — у Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва Художнього фонду УРСР.
Переїзд до Києва і початок кар’єри Івана Степановича Марчука
Закінчивши інститут 1965 року, Марчук переїхав до Києва й влаштувався художником в Інститут надтвердих матеріалів НАН України, а згодом — у Київський комбінат монументально-декоративного мистецтва Художнього фонду УРСР, де працював до 1984 року. Вдень він виконував офіційні замовлення, а вечорами писав те, що йому справді було цікаво.
Через нонконформістський характер його творчості офіційні установи відмовлялися виставляти роботи художника, понад 17 років вона фактично була під негласною забороною. Єдиним виходом стали «квартирні» виставки – показ картин у приватних домівках однодумців, поза партійним контролем.
Співпраця з Інститутом фізики
Особливу підтримку художнику надало наукове середовище: саме вчені-фізики з Інституту надтвердих матеріалів, де він працював, першими підтримали його творчі експерименти, тоді як офіційна мистецька номенклатура їх ігнорувала. Робота з керамікою в цей період продовжувала лінію, закладену ще у Львівському інституті на керамічному факультеті.
Винайдення пльонтанізму
Техніка пльонтанізм
У 1972 році, працюючи над пейзажем, Марчук уперше застосував техніку, яку сам назвав «пльонтанізм». Слово походить від діалектизму «пльонтати» – плести, переплітати. За однією з версій, назву художник обрав напівжартома, бо картини виглядали так, наче створені з клубочків чудернацьких ниток. Мета техніки передати одухотвореність природи й ефект світіння, недосяжний звичайним мазком.
Суть техніки пльонтанізм
Замість традиційного мазка Марчук наносить фарбу найтоншими переплетеними лініями-«нитями», що перехрещуються під різними кутами. Ці «пльонтки» складають щільну, майже павутиноподібну фактуру з багатошаровим накладанням фарби. Через філігранність виконання зображення практично не піддається повторенню – техніка балансує на межі суто рукотворного мистецтва.
Термін «пльонтанізм» увійшов до міжнародного мистецького словника як позначення оригінальної системи світосприйняття художника.
Творчі цикли Івана марчука
Іван Марчук систематизував свою творчість у цикли:
- «Голос моєї душі» (від 1965 року)
- «Пейзаж» (від 1971 року)
- «Цвітіння» (від 1973 року)
- «Кольорові прелюдії» (від 1978 року)
- «Портрет» (датування потребує уточнення за музейним каталогом)
- «Нові експресії» (щонайменше від 1994 року)
- «Біла планета I» (кінець 1990-х років, зокрема 1998 рік)
- «Біла планета II» (від 1999 року)
- «Виходять мрії з берегів» (від початку 2000-х років)
- «Погляд у безмежність» (від 2008 року)
- «Шевченкіана» (1982–1984 роки)
Переслідування радянською владою і дисидентство
Понад два десятиліття Іван Марчук творив в умовах, коли його мистецтво залишалося небажаним для радянської офіційної культури. Хоча художник не створював політичних творів і не був дисидентом у класичному розумінні, його самобутня, нонконформістська манера не відповідала вимогам соціалістичного реалізму. Спілка художників не визнавала його робіт, а сам митець перебував під постійним наглядом спецслужб і зазнавав тиску системи.
Через неможливість офіційно виставляти картини Марчук демонстрував їх на неформальних «квартирних» виставках у приватних помешканнях однодумців. У 1989 році він виїхав з України: спочатку жив і працював в Австралії, а згодом — у Канаді та США. За кордоном художник провів загалом близько 12 років.
Переломним моментом став 2001 рік, коли Марчук став очевидцем теракту 11 вересня в Нью-Йорку, після чого переосмислив власне життя та повернувся в Україну. Його перша офіційна київська виставка відбулася ще 1990 року в Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва, однак повне визнання творчості митця в Україні прийшло вже після повернення з еміграції.
Емігрантський період і міжнародне визнання Марчука
Емігрантський період став для Івана Марчука не лише вимушеним від’їздом від радянського тиску, а й часом особливо інтенсивної творчої роботи та міжнародного визнання. Уперше художник виїхав за межі СРСР 1988 року, а вже 1989-го залишив країну, спочатку вирушивши до Австралії, а згодом живучи й працюючи в Канаді та США.
До еміграції Марчук устиг провести кілька показів у Москві, а за кордоном його твори швидко стали доступними для глядачів у Сіднеї, Торонто та Нью-Йорку.
Саме в Америці він створив один із наймасштабніших циклів — «Нові експресії», що налічує близько 500 робіт і вирізняється надзвичайною динамікою штриха, експериментами з формою та кольором. У Нью-Йорку художник також звернувся до жанру натюрморту, сформувавши окрему тематичну серію. Роботи, створені або представлені в цей період, згодом експонувалися у США, Канаді, Іспанії, Польщі, Австрії та інших країнах.
Водночас Марчук не втрачав зв’язку з Україною: 1990 року в Києві відбулася його перша офіційна виставка в Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва, нині Національному художньому музеї України.
Після 12–13 років життя за кордоном митець повернувся в Україну 2001 року. Він називав еміграцію надзвичайно продуктивним періодом, адже за кордоном отримав можливість повністю присвятити себе роботі, а повернення на батьківщину стало початком нового етапу — широкого суспільного визнання та остаточної інтеграції його творчості в культурний простір незалежної України.
Визнання, нагороди та звання Івана Степановича Марчука
Ключові досягнення:
- 1996 — заслужений художник України
- 1997 — лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка
- 2002 — народний художник Україниknpu.gov+1
- 2006 — член «Золотої гільдії» Міжнародної академії сучасного мистецтва в Римі
- 2007 — включений до списку «100 геніїв сучасності» (Daily Telegraph), 72-е місце
- 2013 — зірка на Алеї зірок у Тернополі
- 2021 — «Національна легенда України»
Іван Марчук почесний громадянин Тернополя та автор близько 5 000 картин, що зберігаються в музеях, галереях і приватних колекціях у різних країнах світу. Попри багаторічне замовчування радянською системою, художник здобув широке національне й міжнародне визнання. Він став заслуженим художником України у 1996 році, лауреатом Шевченківської премії у 1997-му та народним художником України у 2002 році.
У 2006 році Марчука прийняли до «Золотої гільдії» Міжнародної академії сучасного мистецтва в Римі, а 2007 року включили до списку «100 геніїв сучасності» The Daily Telegraph. Згодом митець отримав зірку на Алеї зірок у Тернополі та відзнаку «Національна легенда України».
Творча спадщина і музей Івана Степановича Марчука
Попри інтерес колекціонерів, митець переважно не продає власні роботи.
Президент України Володимир Зеленський разом із першою леді Оленою Зеленською відвідали презентацію виставки «Іван Марчук. Музейні колекції» 19 травня 2026 року, що відбулася в Мистецькому центрі «Шоколадний будинок».
Персональний музей Марчука в Києві планували створити ще з середини 2000-х років, однак реалізувати проєкт досі не вдалося. Нині офіційно діє лише музей-кімната художника в його рідному селі Москалівка на Тернопільщині. Водночас творчість митця регулярно представляють на великих виставках: 2026 року в Києві відкрили ювілейний проєкт «Я сколихнув цей світ» і постійну експозицію в Мистецькому центрі «Шоколадний будинок».
Драматична історія музею в Києві
Спроби створити повноцінний персональний музей Марчука в столиці тягнуться із середини 2000-х років і досі не увінчалися успіхом. Ще 2005 року президент Віктор Ющенко підписав розпорядження про створення “Культурного центру художника Івана Марчука”, а у вересні того ж року відбулася церемонія закладання першого каменя на Андріївському узвозі. Проєкт заморозили, а 2008 року, коли Ющенко обіцяв профінансувати будівництво, президент помер, і музей так і не звели. У 2008 році архітектурне бюро Zotov&Co отримало нове замовлення — спроектувати музей на Дніпрових схилах, але і цей план не реалізувався.
Історія отримала гучний скандальний поворот: у 2020 році Господарський суд Києва стягнув понад 5,5 млн грн з ТОВ “Виставковий центр-музей художника Івана Марчука” на користь Київради за несплату оренди земельної ділянки, виділеної під будівництво ще 2007 року. У квітні 2021 року Київрада взагалі розірвала договори оренди цих ділянок.
Того ж 2021 року, відвідавши виставку Марчука “Я ЄСМЬ…” у Музеї історії Києва, президент Володимир Зеленський пообіцяв художнику музей знову і видав відповідний указ; під заклад виділили будівлю колишнього посольства США на вул. Винниченка, 10, яку у 2022 році передали у власність Національного художнього музею України. Утім через повномасштабну війну реалізація проєкту знову затягнулася.
Радимо також прочитати про: Джеймс Кемерон — режисер, який поєднав авторське бачення з технологічними інноваціями у світовому кіно; про документальний проєкт «Хащі», що досліджує маловідомі куточки України, її культурну пам’ять і локальну ідентичність; Луї Армстронг — легендарного джазового трубача й вокаліста, чия творчість суттєво вплинула на розвиток світової музики. Також читайте про азартні ігри на гроші — інформаційний ресурс із оглядами онлайн-казино, слотів, настільних і live-ігор, бонусів та платіжних методів. Матеріали допомагають ознайомитися з особливостями різних форматів онлайн-гемблінгу.
- PUSHHH Space - 13 Серпня, 2026
- Іван Марчук - 12 Серпня, 2026
- Гемблінг-портал Bet Mriya Social представив оновлений бренд - 11 Серпня, 2026
