Михайло Васильович Драпатий — український генерал-майор, який 22 липня 2026 року став Головнокомандувачем Збройних Сил України.
Він народився 21 листопада 1982 року в Кам’янці-Подільському, здобув освіту в Харківському інституті танкових військ і присвятив життя армії, ставши учасником боротьби з російською агресією ще з 2014 року.
За роки служби Драпатий пройшов шлях від лейтенанта до генерал-майора, командуючи військами на найгарячіших ділянках фронту — від Донбасу та Маріуполя у 2014 році до Херсонщини, Харкова, Покровська та посад командувача Сухопутних і Об’єднаних сил ЗСУ під час повномасштабної війни. Він відзначений численними державними нагородами, зокрема орденом Богдана Хмельницького всіх трьох ступенів.
| Повне ім’я | Михайло Васильович Драпатий |
| Дата народження | 21 листопада 1982 року |
| Місце народження | Кам’янець-Подільський, Хмельницька область |
| Освіта | Харківський інститут танкових військ (випуск 2004); магістратура НУОУ (2017); підготовка на оперативно-стратегічному рівні (2019–2021) |
| Поточна посада | Головнокомандувач Збройних Сил України (з 22 липня 2026) |
| Попередні посади | Командувач Об’єднаних сил ЗСУ, командувач Сухопутних військ ЗСУ, командувач ОСУВ «Хортиця», ОТУ «Харків», ОТУ «Луганськ», ОСУВ «Херсон» |
| Військове звання | Генерал-майор (з жовтня 2024) |
| Ключовий бойовий досвід | Прорив на БМП у Маріуполі (2014), вихід з «Ізваринського котла», Херсонський контрнаступ (2022), оборона Харкова (2024), оборона Покровська (2025) |
| Основні нагороди | Хрест бойових заслуг, орден Богдана Хмельницького I–III ступенів, орден «Народний Герой України» |
| Визнання | Почесний громадянин Херсона (2024), почесний меч королеви Великобританії (2021) |
| Публікації | «Герої моєї країни: Михайло Драпатий» (2016); співавтор «Настанови з військового лідерства» (2026) |
| Особисте життя | Одружений, має сина Івана та доньку Анну |
Біографія Михайла Васильовича Драпатого
Михайло Васильович Драпатий народився 21 листопада 1982 року в місті Кам’янець-Подільський, що на Хмельницькій області. Ще замолоду він обрав кар’єру офіцера танкових військ, вступивши до Харківського інституту танкових військ — навчального закладу, який пізніше отримав назву Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут».
Драпатий випустився з інституту у 2004 році, отримавши офіцерське звання та розпочавши службу в 72-й окремій механізованій бригаді. Кар’єрне зростання супроводжувалося постійним підвищенням освітнього рівня: у 2017 році він здобув магістерський ступінь у Національному університеті оборони України, пройшовши підготовку на оперативно-тактичному рівні, а з 2019 по 2021 рік продовжив навчання вже на оперативно-стратегічному рівні — найвищому ступені військової освіти, що готує офіцерів до командування масштабними угрупованнями військ.
Військові звання та нагороди Михайла Васильовича Драпатого
Військові звання:
- Лейтенант — після випуску з Харківського інституту танкових війск у 2004 році
- Полковник — квітень 2019 року, отримано достроково
- Бригадний генерал — 6 грудня 2021 року, у День Збройних сил України
- Генерал-майор — жовтень 2024 року, за стабілізацію Харківського напрямку
Нагороди:
- Хрест бойових заслуг (27 липня 2022) — за визначні особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу, вірність військовій присязі
- Орден Богдана Хмельницького I ступеня (21.07.2022) — нагороджений Указом Президента України № 523/2022, за особисту мужність і самовіддані дії у захисті державного суверенітету, вірність військовій присязі
- Орден Богдана Хмельницького II ступеня (15.03.2018) — нагороджений Указом Президента України № 67/2018, за особисту мужність і високий професіоналізм у захисті державного суверенітету, вірність військовій присязі
- Орден Богдана Хмельницького III ступеня (22.08.2016) — нагороджений Указом Президента України № 339/2016, за особистий внесок у зміцнення обороноздатності держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм під час бойових дій
- Недержавна відзнака — орден «Народний Герой України» (наказ № 14, 26.03.2016)
- Відомча заохочувальна відзнака Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя», вручена 25.11.2017 Міністром оборони під час поїздки в зону АТО
- Почесний перехідний меч королеви Великобританії — за найкращі результати серед випускників оперативно-стратегічного рівня підготовки НУОУ у 2021 році
Визнання:
- Звання «Почесний громадянин Херсона» (2024)
Початок військової служби Михайла Васильовича Драпатого
Завершивши навчання у Харківському інституті танкових військ у 2004 році, лейтенант Михайло Драпатий розпочав службу в 72-й окремій механізованій бригаді з місцем базування в Білій Церкві на Київщині. Саме тут молодий офіцер пройшов шлях від командира взводу, набуваючи практичного досвіду управління підрозділом бронетехніки та формуючи професійні навички, які згодом визначили його подальшу воєнну кар’єру.
З початком російської агресії на Донбасі у 2014 році Драпатий, уже в званні майора, командував 2-м механізованим батальйоном 72-ї бригади — саме ця посада стала для нього справжнім бойовим хрещенням. У травні 2014 року батальйон під його командуванням увійшов до Маріуполя на бронетехніці для посилення підрозділів, що відбивали штурм терористів, і саме тоді Драпатий особисто перебував усередині легендарної БМП, яка прорвала сепаратистську барикаду — кадри цього прориву згодом облетіли увесь світ.
Після Маріуполя батальйон отримав завдання перекрити ділянку державного кордону поблизу Амвросіївки, Зеленополя, Мариновки та Савур-Могили, щоб відсікти шляхи постачання зброї й техніки для російських найманців.
Коли ситуація загострилася через обстріли з боку території агресора, Драпатий узяв на себе відповідальність за виведення підрозділів із так званого “Ізваринського котла”, вивівши 5 серпня 2014 року близько 260 бійців та понад 30 одиниць техніки після маршу довжиною понад 160 кілометрів. Цей епізод бойового шляху назавжди закарбувався в історії українського війська як приклад мужності та тактичної майстерності майбутнього генерала.
Кар’єра командира бригади (2016–2019)
Після завершення бойових операцій на Донбасі та служби начальником штабу — першим заступником командира 30-ї окремої механізованої бригади у Новограді-Волинському, у серпні 2016 року Михайло Драпатий отримав своє першe бригадне призначення — став командиром 58-ї окремої мотопіхотної бригади зі штабом у Конотопі на Сумщині.
Бригада на той момент виконувала бойові завдання на одному з найнапруженіших ділянок фронту — в Авдіївці та Ясинуватському районі Донецької області, де тривали щоденні обстріли та позиційні бої з проросійськими силами. Із липня 2017 року Драпатий безпосередньо в зоні проведення АТО керував діями бригади в районі Бахмутської трасі, набуваючи цінного досвіду ведення позиційної та маневреної війни в умовах постійної загрози з боку противника.
Саме в цей період за ним закріпилася репутація дбайливого та відповідального командира, який особисто вникав у побутові умови та безпеку своїх підлеглих, що згодом стало візитівкою його командирського стилю на всіх наступних посадах. У квітні 2019 року Драпатий отримав звання полковника, підтвердивши свій професійний ріст як досвідченого бригадного командира.
У серпні 2019 року він передав 58-у бригаду новому командиру та розпочав дворічне навчання слухачем Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, де за високі результати був відзначений почесним перехідним мечем королеви Великобританії як найкращий випускник курсу. Цей період підготовки на оперативно-стратегічному рівні заклав основу для подальшого стрімкого кар’єрного зростання Драпатого вже під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Повномасштабна війна: ключові командування
З початком російського повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році Михайло Драпатий обіймав посаду заступника командувача Об’єднаних сил ЗСУ з підготовки військ.
Уже 17 березня 2022 року його призначили заступником командувача військ Оперативного командування «Південь» та командувачем угруповання військ «Південь», яке з 15 червня отримало назву Оперативне угруповання військ «Каховка» — саме зусиллями цих сил було зупинено наступ російських окупантів на Кривий Ріг.
30 вересня 2022 року ОУВ «Каховка» переформатували на ОУВ «Кривий Ріг», яке увійшло до складу Оперативного угруповання військ «Таврія», створеного для деокупації Херсона — Драпатий став одним із командирів, що керували звільненням правобережжя Херсонщини у 2022 році. Після цього переформатування він командував новоствореним ОУВ «Херсон» у складі Оперативно-стратегічного угруповання військ «Одеса».
У лютому 2024 року Драпатого призначили заступником начальника Генерального штабу Збройних сил України з підготовки військових. Уже в травні 2024 року, після початку нового наступу російських військ на Харківщину і виникнення загрози Вовчанську, він очолив Оперативно-тактичне угруповання «Харків», замінивши на цій посаді Юрія Галушкіна, при цьому продовжуючи виконувати обов’язки заступника начальника Генштабу. У вересні 2024 року Драпатий очолив ОТУ «Луганськ», зона відповідальності якого простягалася від Білогорівки Луганської області до Нью-Йорка Донецької області.
29 листопада 2024 року його призначили командувачем Сухопутних військ ЗСУ, а 26 січня 2025 року він додатково очолив Оперативно-стратегічне угруповання військ «Хортиця». Однак 1 червня 2025 року Драпатий подав у відставку через російський удар по полігону в Сумській області, де розташовувався навчальний підрозділ Сухопутних військ, а 3 червня його звільнили з посади командувача Сухопутних військ і призначили командувачем Об’єднаних сил ЗСУ. 20 жовтня 2025 року, вже як командувач Об’єднаних сил, він очолив новостворене Угруповання об’єднаних сил, відповідальне за ділянку фронту у Харківській області.
Найновіший етап його кар’єри настав 22 липня 2026 року, коли Драпатого призначили Головнокомандувачем Збройних Сил України.
Оборона Харкова та Покровська
Одним із найпоказовіших епізодів кар’єри Драпатого стала оборона Харківщини у 2024 році: 11 травня, коли Росія розпочала наступ і створила загрозу Вовчанську, генерала призначили командувачем ОТУ «Харків» замість Юрія Галушкіна. Під його керівництвом лінію оборони стабілізували, а глибокий прорив противника зупинили — за що президент у жовтні 2024 року присвоїв Драпатому звання генерал-майора.
Довіру до генерала підтвердило й наступне призначення: 26 січня 2025 року, коли російські війська тіснили Покровськ, Зеленський доручив саме Драпатому очолити ОСУВ «Хортиця» для посилення командування на цій критичній ділянці фронту.
Аналітики Том Купер і Дональд Гілл відзначали, що генерал неодноразово доводив ефективність саме в найкритичніших ситуаціях — від Маріуполя 2014-го до Харкова 2024-го. Восени 2025 року Драпатий, уже як командувач Об’єднаних сил ЗСУ, знову отримав відповідальність за оборону Харківщини, очоливши нове Угруповання об’єднаних сил.
Книги та публікації про Михайла Драпатого
Постать Михайла Драпатого стала джерелом натхнення для кількох видань, що розкривають його бойовий шлях, лідерські якості та вплив на формування сучасної української військової школи.
Герої моєї країни: Михайло Драпатий
Книгу написала майор Олена Мокренчук — письменниця, журналістка та пресофіцер ЗСУ, а видано її у Чернігові в 2016 році обсягом 95 сторінок. Це перше видання художньо-публіцистичної серії «Герої моєї країни», започаткованої Управлінням зв’язків з громадськістю Збройних Сил України та Центром дослідження воєнної історії ЗСУ під патронатом тодішнього Головнокомандувача генерала Валерія Залужного.
У доступній широкому читачу формі авторка розповідає про переломні події російсько-української війни: подробиці «Летючої БМП Драпатого» в Маріуполі, обставини Ізваринського прориву, підготовку до відбиття широкомасштабного вторгнення та операцію зі звільнення Херсона. Презентація книги відбулася в Національній спілці журналістів України, а згодом і в Херсоні.
Настанова з військового лідерства
Це колективна праця, авторами якої стали Михайло Драпатий, Олег Бойко, Геннадій Верхоланцев, Михайло Цимбал та Віктор Шидлюх — видана у Києві видавництвом «Колесо Життя» в 2026 році обсягом 336 сторінок.
Книга є практичною інструкцією, що базується на принципах та бойовому досвіді провідних військових офіцерів і допомагає ухвалювати правильні рішення з позицій військового лідерства як в армії, так і в бізнесі в умовах сучасної кризи. Видання розглядають як методологію успіху для формування лідерських якостей у період екзистенційної боротьби за незалежність, коли керівництво перестає бути просто посадою і стає питанням виживання.
Публікація в газеті «Народна армія»
Ще одним важливим документальним джерелом про генерала є інтерв’ю «Ми впевнені, що переможемо і Донбас звільнимо», яке журналістка Інна Малевич взяла для газети Збройних Сил України «Народна армія» у 2015 році.
Читайте також про інших ключових діячів сучасної України: Михайло Федоров — колишній міністр цифрової трансформації, чия відставка викликала резонанс у липні 2026 року; Денис Прокопенко — командир 1-го корпусу Нацгвардії “Азов” та герой оборони Маріуполя; а також Марк Рютте — Генеральний секретар НАТО, чия підтримка залишається важливою для України. Читайте також огляди на нові казино: рейтинги надійних онлайн-казино з ліцензією, огляди букмекерських контор для ставок на спорт, а також детальні порівняння бонусних програм.
Обіймає посаду шеф-редактора ресурсів Casino Mriya (про гемблінг та онлайн-казино) та Daily Mriya (новини та огляди), де відповідає за контент-стратегію, редакційну політику та розвиток проєктів.
- Михайло Драпатий - 28 Липня, 2026
- Fendi - 27 Липня, 2026
- Новини Чернігівщини - 25 Липня, 2026
