У 2020 році Україна легалізувала азартні ігри на гроші. З того часу в країні існує офіційний гральний ринок із ліцензованими операторами, державним регулятором і чітко прописаними правилами. Але поруч із ним досі живе тіньовий ринок — і між ними триває справжня війна за гроші, вплив і правила гри. Саме про це пише The Gambler.
Про що цей проєкт
The Gambler — це медіа про азартну індустрію України. Не казино-огляди та бонуси, а те, що відбувається за лаштунками: як працює регулятор, хто отримує ліцензії і на яких умовах, чому нелегальні зали досі відкриті по всій країні, і які реальні інтереси стоять за гучними законодавчими ініціативами «проти азарту». Тут публікуються аналітика, інсайди та розслідування про людей і структури, які формують правила гри на цьому ринку.
Ринок молодий — йому лише кілька років. За цей час він пережив кілька хвиль регуляторних змін. КРАІЛ — Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей — у 2025 році була реорганізована у нове державне агентство «ПлейСіті» з ширшими повноваженнями та оновленим інструментарієм контролю. Оновилися ліцензійні умови, запроваджені нові вимоги щодо відповідальної гри та протидії лудоманії. Ринок рухається вперед — але нерівно, із серйозними перешкодами та невирішеними системними проблемами.
Коротка історія легалізації
До 2020 року азартні ігри в Україні були офіційно заборонені. Але заборона не означала відсутності ринку — вона лише визначала, де цей ринок знаходиться. Тисячі нелегальних гральних залів, підпільних казино та онлайн-платформ працювали по всій країні без жодних ліцензій, без контролю і без будь-яких гарантій для гравців. Держава не отримувала з цього жодної копійки — натомість тіньовий бізнес обертав мільярди, частина яких осідала у кишенях тих, хто мав закривати на це очі.
У серпні 2020 року Верховна Рада ухвалила закон «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор». Це був прагматичний крок: держава визнала, що заборона не працює, і обрала шлях регулювання. Ринок відкрився для легальних операторів, які готові були дотримуватися правил — платити ліцензійні збори, проходити перевірки та відповідати за свою діяльність перед законом.
Перші роки були хаотичними. Регулятор лише формувався, ліцензійні процедури відпрацьовувалися на ходу, а нелегальний ринок нікуди не зник — він просто почав ретельніше маскуватися. Поступово правила ставали чіткішими, кількість ліцензованих операторів зростала, але разом із цим зростало й розуміння того, наскільки складно утримати баланс між розвитком легального ринку та боротьбою з тіньовим.
Легальний ринок: що він дає державі та гравцям
Легальний азарт існує не тому, що держава хоче заохочувати гру. Він існує тому, що люди грають незалежно від того, дозволено це чи ні. Питання лише в тому, в яких умовах це відбувається і хто отримує гроші з цього обороту.
Ліцензовані оператори зобов’язані верифікувати особу кожного гравця та перевіряти його вік. Вони ведуть реєстр осіб із залежністю від азартних ігор і зобов’язані відмовляти таким людям у доступі до своїх платформ і закладів. Встановлення лімітів ставок, депозитів і часу гри — не добровільна ініціатива, а законодавча вимога. У 2025 році уряд додатково затвердив обов’язкові вимоги до операторів щодо фінансування програм профілактики лудоманії та співпраці з організаціями, що надають психологічну допомогу залежним особам.
Для державного бюджету легальний ринок — це реальні надходження: ліцензійні збори, корпоративні податки, ПДФО із заробітних плат тисяч офіційних працівників індустрії. В умовах повномасштабної війни будь-яке стабільне джерело бюджетних надходжень має значення. Легальний оператор — це також інвестиція у інфраструктуру, технології та людський капітал, тоді як нелегальний — це вивіз капіталу і нуль користі для економіки.
Для гравця різниця між легальним і нелегальним оператором — це різниця між наявністю і відсутністю будь-якого правового захисту. Якщо ліцензований оператор відмовляє у виплаті виграшу без підстав — є куди звертатися. Якщо це робить підпільний зал — нікуди.
Нелегальний ринок: як він влаштований
Попри легалізацію, підпільний азарт нікуди не зник. За оцінками правоохоронців та галузевих аналітиків, тіньовий ринок в Україні досі залишається значним — і добре організованим. «Чорні» гральні зали та нелегальні онлайн-платформи навчилися існувати паралельно з легальним ринком, адаптуючись до рейдів і змін у законодавстві.
Найпоширеніша схема маскування — видавати гральні автомати за термінали для участі в «лотереях» або «призових іграх». Формально це дозволяє уникнути прямого застосування закону про азартні ігри. Заклад реєструється на підставну юридичну особу — зазвичай під виглядом «розважального центру», «інтернет-клубу» або навіть закладу харчування. Після закриття за результатами рейду нова юрособа реєструється протягом кількох днів, і заклад продовжує роботу.
В онлайн-сегменті нелегальні казино постійно змінюють домени й використовують дзеркальні сайти для обходу блокувань регулятора. Гравців підштовхують до використання VPN, що одночасно ускладнює ідентифікацію користувачів і знімає з оператора будь-яку відповідальність за їхню безпеку. Фінансові операції проводяться через анонімні криптогаманці, неофіційні платіжні сервіси або готівку — жодного сліду, жодної документації.
Правоохоронці реагують: наприкінці 2025 року Бюро економічної безпеки ліквідувало кілька нелегальних мереж в Одесі, а на початку 2026-го в Києві були арештовані приміщення десятків підпільних закладів. Але разові операції не вирішують системної проблеми. Поки є попит і поки корупція на місцевому рівні дозволяє домовлятися замість того, щоб дотримуватися закону, нелегальний ринок знаходитиме спосіб існувати.
Законодавчий тиск і лобізм
Загрози легальному ринку приходять не лише з вулиці. Регулярно у Верховній Раді з’являються законопроєкти, які під гаслами захисту громадян фактично пропонують згорнути легальний ринок або суттєво обмежити його роботу. Деякі ініціативи прямо суперечать логіці легалізації: замість того щоб посилювати боротьбу з нелегалами, вони ускладнюють умови роботи для тих, хто вже працює за правилами.
Питання про те, чиї інтереси представляють такі ініціативи, залишається відкритим. Відповідь не завжди очевидна: іноді за цим стоїть банальне нерозуміння ринку, іноді — свідомий лобізм тих, кому вигідна відсутність легальної конкуренції. Різниця важлива, але результат однаковий: легальний бізнес працює в умовах постійної правової невизначеності, тоді як тіньовий адаптується до будь-яких умов.
Що залишається невирішеним
За кілька років існування легального ринку накопичився список проблем, які не вирішуються точковими рейдами або новими постановами. Корупція на рівні місцевої влади залишається основним захисним механізмом для нелегального бізнесу. Координація між регулятором, поліцією та БЕБ — недостатня для системного результату. Правова освіта гравців — мінімальна: більшість людей не знають різниці між ліцензованим і нелегальним оператором і не розуміють ризиків, на які йдуть.
Легальний ринок також не ідеальний: серед ліцензованих операторів трапляються порушення, скарги гравців не завжди розглядаються швидко, а прозорість деяких процедур залишає питання. Саме тому незалежний погляд на індустрію — не рекламний і не замовний — має сенс.
Навіщо за цим стежити
Азартний ринок — невелика, але показова частина української економіки. Те, як держава справляється з його регулюванням, відображає загальніші процеси: чи працюють закони однаково для всіх, чи є реальна різниця між легальним і тіньовим бізнесом у повсякденній практиці, чи може прозорий підприємець конкурувати з тим, хто просто платить «кому треба».
The Gambler стежить за цим ринком і розповідає про нього без прикрас — про схеми нелегалів, про рішення регулятора, про законодавчі ініціативи та їхніх авторів, про реальний стан справ в індустрії, яка одночасно намагається вирости і залишитися на ногах в умовах війни, корупції та постійного регуляторного тиску.
