Обіймає посаду шеф-редактора ресурсів Casino Mriya (про гемблінг та онлайн-казино) та Daily Mriya (новини та огляди), де відповідає за контент-стратегію, редакційну політику та розвиток проєктів.
- Освітня програма “Основи сім’ї” - 13 Травня, 2026
- Операція Мідас - 13 Травня, 2026
- Як відкрити крипто казино онлайн: покроковий гайд для підприємців - 13 Травня, 2026
«Артеміда‑2» (Artemis 2), відома раніше під робочою назвою Exploration Mission‑2 (EM‑2), — це перший пілотований політ корабля Orion і надважкої ракети SLS у межах місячної програми Artemis, покликаної повернути людей на Місяць і підготувати основу для подальших експедицій до Марса.
У структурі програми ця місія є другим запуском SLS і першим етапом, коли люди виходять за межі низької навколоземної орбіти, випробовуючи в реальних умовах глибокого космосу той самий транспортний «ланцюжок», який надалі має використовуватися для польотів до Lunar Gateway і посадки на поверхню Місяця.
Її історичне значення полягає в тому, що це перший пілотований політ у напрямку Місяця за понад пів століття — від місії «Аполлон‑17» у 1972 році — і водночас символічне продовження спадщини «Аполлона»: замість короткочасних візитів «туди й назад» Artemis II відкриває еру, у якій місячні місії розглядаються як крок до постійної присутності людини в околицях Місяця й далі, до Марса.
Ракета-носій SLS і корабель Orion
Ракета-носій SLS Block 1 і корабель Orion утворюють базовий транспортний комплекс програми Artemis, що забезпечує польоти астронавтів до Місяця. SLS Block 1 — надважка ракета висотою 98 м із двома п’ятисекційними твердопаливними прискорювачами, центральним ступенем діаметром 8,4 м з чотирма двигунами RS‑25 і верхнім ступенем ICPS з двигуном RL10; здатна доставляти понад 27 т вантажу на місячну траєкторію. Після старту прискорювачі відділяються через 2 хвилини, далі центральний ступінь і ICPS виводять зв’язку «Orion + адаптер» до Місяця.
Корабель Orion складається з командного модуля (CM) та європейського сервісного модуля (ESM). CM — герметична капсула для екіпажу з системами керування, життєзабезпечення, теплозахистом і парашутами. ESM, створений Airbus для ESA, забезпечує тягу, електроенергію, теплообмін і ресурси для екіпажу. Після місії ESM згорає в атмосфері, а CM повертає астронавтів на Землю.
Запуск відбувається зі стартового майданчика 39B у центрі Кеннеді, модернізованого для SLS. Ракету збирають у VAB на мобільній платформі та транспортують до майданчика. Саме ця зв’язка «SLS Block 1 + Orion + стартовий комплекс 39B» забезпечує доставку чотирьох астронавтів і великого вантажу на місячну траєкторію — ключовий елемент архітектури «Місяць–Марс».
Екіпаж місії Артеміда 2
Екіпаж місії Артеміда‑2 складається з чотирьох астронавтів: командира місії Ріда Вайзмана (Reid Wiseman), пілота Віктора Гловера (Victor Glover), спеціалістки місії Крістіни Кох (Christina Koch) та спеціаліста місії Джеремі Гансена (Jeremy Hansen) з Канадського космічного агентства.
Вайзман — колишній льотчик-випробувач ВМС США та ветеран піврічної експедиції на Міжнародну космічну станцію, який також очолював офіс астронавтів NASA, тож саме він відповідає за загальне керування місією, прийняття критичних рішень та координацію роботи екіпажу під час усіх фаз польоту.
Віктор Гловер — військовий льотчик і випробувач із досвідом польоту на Crew‑1 і роботи на МКС, який виконує роль пілота Orion: він відповідає за ручне керування кораблем, моніторинг його динаміки, орбітальні маневри та підтримку взаємодії з Центром управління в складних ділянках траєкторії.
Крістіна Кох — інженерка й астронавтка, яка вже встановила рекорд найтривалішого безперервного космічного польоту серед жінок (328 днів) і брала участь у перших суто жіночих виходах у відкритий космос; у складі Artemis II вона як спеціалістка місії зосереджується на наукових експериментах, роботі з бортовими системами та тестуванні життєзабезпечення й обладнання в умовах глибокого космосу.
Джеремі Гансен — астронавт Канадського космічного агентства, колишній льотчик винищувача CF‑18 і фахівець зі space science та фізики, який у ролі спеціаліста місії відповідає за частину навігаційних, комунікаційних і експериментальних завдань, представляючи при цьому міжнародне партнерство в межах програми Artemis.
Стратегія програми Artemis
Нова стратегія повернення людства на Місяць як на «тестовий полігон» для глибокого космосу, насамперед майбутніх місій на Марс, що офіційно оформлена NASA у 2017 році через Space Policy Directive‑1.
Програма об’єднує серію місій Artemis I, II, III та наступні, інфраструктуру на орбіті й на поверхні Місяця (ракета SLS, корабель Orion, орбітальна станція Lunar Gateway, посадкові модулі й майбутні бази), а також партнерства з міжнародними агентствами та приватними компаніями, щоб створити стійку присутність людини за межами орбіти Землі й підготувати основу для польотів на Марс.
Її загальна мета полягає в тому, щоб після завершення «Апполона‑17» у 1972 році відновити пілотовані польоти до Місяця вже у 2020‑х роках, але не як одноразовий «стрибок» заради прапора й престижу, а як довготривалу програму зі створення постійної присутності людини й технологічної бази для глибокого космосу.
Для цього Artemis має низку ключових цілей: повернути астронавтів на поверхню Місяця, у тому числі вперше з 1972 року доставити туди новий екіпаж, включно з першою жінкою та представниками різних груп; відпрацювати технології довготривалого перебування людей у глибокому космосі (системи життєзабезпечення, енергетика, радіаційний захист, логістика постачання).
А також створити інфраструктуру, яка зробить Місяць перевалочним пунктом для майбутніх експедицій на Марс у наступні десятиліття. У цій архітектурі Artemis I, що стартувала 16 листопада 2022 року як безпілотна місія артеміда з 25‑денною подорожжю до Місяця й назад, стала технічним тестом ракети SLS та корабля Orion.
Artemis II, запущена 1 квітня 2026 року як перший пілотований обліт Місяця, виконує роль ключового «фільтра безпеки» між безпілотною демонстрацією й майбутньою посадковою місією Artemis III; а сама Artemis III, запланована на другу половину 2020‑х, має повернути людей на місячну поверхню та розпочати етап регулярних місій, що поступово перетворюють Місяць на полігон і логістичний вузол для подальших польотів на Марс.
Хронологія польоту: Місія артеміда
Місія «Артеміда II» стала першим за понад пів століття пілотованим польотом до Місяця й назад і водночас першим в історії випробуванням для екіпажу на повній зв’язці надважкої ракети SLS та корабля Orion у глибокому космосі, побудованим за профілем приблизно 10‑денної вільно‑повертаючої траєкторії, коли гравітація Місяця «згинає» шлях корабля назад до Землі без великого гальмівного маневру на зворотному шляху.
Ще за тижні до запуску ракету SLS з Orion вивозять на стартовий майданчик LC‑39B у Космічному центрі Кеннеді, де проводять фінальні випробування: «мокрі» репетиції із повним завантаженням рідкого кисню й водню, проходженням майже всього ланцюга зворотного відліку та розширеними перевірками бортових систем, зв’язку, аварійних процедур і наземної інфраструктури. У лютому–березні графік кілька разів коригують через витоки кріогенних компонентів і проблеми з подачею гелію у верхній ступінь, тож ракету тимчасово повертають у Vehicle Assembly Building для доопрацювання, а потім знову вивозять на майданчик, щоб потрапити в квітневе стартове вікно 2026 року.
У день старту, 1 квітня, зранку за місцевим часом розпочинається заправка SLS рідким киснем і воднем, ступені переводять у режим підтримувального доливання, відкривається двогодинне пускове вікно з 18:24 EDT; екіпаж прибуває до комплексу, проходить фінальні медогляди, надягає скафандри Orion Crew Survival System, піднімається до командного модуля й проходить перевірки герметичності, інтерфейсів, живлення, зв’язку й можливості аварійної евакуації.
За годину до пуску диспетчери проводять фінальний політний огляд і вирішують, що підозрілі дані по батареї системи аварійного порятунку свідчать про аномалію вимірювання, а не про реальний збій, тож місія може йти за номінальним профілем; о 18:35 EDT (00:35 2 квітня за Києвом) SLS із Orion і європейським сервісним модулем стартує зі стартового комплексу LC‑39B, розпочинаючи перший із часів «Аполлонів» пілотований політ до Місяця.
У перші хвилини польоту ракета проходить найскладніші аеродинамічні режими: приблизно через 2 хвилини відділяються два твердопаливні прискорювачі заввишки близько 64 м кожен, які забезпечували основну стартову тягу; ще через хвилину, після виходу з найгустіших шарів атмосфери, скидаються обтічники адаптера й система аварійного порятунку, оскільки аеродинамічний захист більше не потрібен, а скидання «зайвої» маси підвищує ефективність виведення.
Близько 8‑ої хвилини відбувається вимкнення основних двигунів центрального ступеня (MECO) й його відділення: Orion розігнано до близько 8,3 км/с і виведено на проміжну еліптичну орбіту з перигеєм близько 160 км, після чого він певний час рухається інерційно, поки ступінь виконує маневр утилізації.
Упродовж першої години після старту верхній ступінь завершує свою роботу, Orion відділяється від ICPS, переходить на автономний політ і розгортає чотири сонячні батареї сервісного модуля, які протягом кількох хвилин формують характерний «хрест» навколо корпусу корабля; відтепер саме панелі живлять системи життєзабезпечення, авіоніку й зв’язок, заряджаючи акумулятори для проходження тіньових ділянок, тоді як екіпаж із Центром управління уточнює параметри орбіти, орієнтації, телеметрії та готовності до наступних маневрів.
Упродовж першої доби, коли Orion рухається високоліптичною орбітою довкола Землі, екіпаж демонструє зближення й відхід від верхнього ступеня в ручному режимі, відпрацьовуючи профіль майбутніх стикувань у місячній орбіті, тестує навігацію й орієнтацію, включно з оптичною навігацією (OpNav) на тлі Землі й Місяця, перевіряє голосовий та інформаційний зв’язок через мережу Deep Space Network, моніторить системи життєзабезпечення під різними навантаженнями й виконує перші вправи на тренажері‑маховику.
Уже тут з’являються характерні для випробувального польоту дрібні нештатні ситуації — короткі збої голосових каналів «корабель → Земля», епізодичне задимлення в районі туалетного відсіку, технічні труднощі з санітарною системою й окремі IT‑збої, пов’язані з програмним забезпеченням, але аналіз підтверджує відсутність прямої загрози, а команди на борту й на Землі швидко локалізують причини та повертають системи в штатний режим без зміни профілю місії.
На другу добу Orion переходить на високу навколоземну орбіту з апогеєм у десятки тисяч кілометрів, що слугує платформою для фінальних перевірок перед виходом на міжпланетну траєкторію; екіпаж продовжує тести ручного керування, медичний моніторинг, відпрацювання аварійних сценаріїв і використання резервних каналів зв’язку.
Вночі проти 3 квітня (о 02:49 за Києвом, 19:49 EDT 2 квітня) головний двигун європейського сервісного модуля вмикається приблизно на 5 хвилин 50 секунд, виконуючи маневр Trans‑Lunar Injection (TLI): корабель залишає високу орбіту й виходить на траєкторію до Місяця, отримуючи приріст швидкості близько 388–389 м/с; на початку маневру маса зв’язки оцінюється близько 30 тонн, а витрата палива порядку пів тонни забезпечує як «втечу» з гравітаційної пастки Землі, так і потрібну геометрію вільно‑повертаючої траєкторії. Після TLI місія входить у фазу глибокого космосу: Orion більше не прив’язаний до навколоземної орбіти, а його курс визначається поєднанням початкового імпульсу, гравітації Землі та Місяця й невеликих корекцій, які екіпаж виконує в наступні дні.
Упродовж третього–п’ятого днів польоту корабель мандрує до Місяця, віддаляючись на сотні тисяч кілометрів від Землі: екіпаж виконує коригувальні включення двигунів, розширені перевірки навігації, тренується в моделях невідкладної медичної допомоги в невагомості, тестує різні режими орієнтації (зокрема tail‑to‑Sun для терморегулювання) і відпрацьовує сценарії радіаційного захисту, включно з імпровізованим «радіаційним укриттям» із наявних матеріалів.
5 квітня NASA повідомляє, що Orion знаходиться більш ніж за 100 тис. км від Місяця, а астронавти готуються до глибокого тесту скафандрів системи виживання Orion, оцінюючи зручність, можливості роботи й харчування в скафандрі, час операцій із надягання та знімання і взаємодію з інтер’єром капсули; паралельно тривають дрібні «збої» — повторні епізоди запаху гару з туалетного відсіку, короткі втрати голосового каналу, незначні програмні помилки, які документуються й розбираються в реальному часі, демонструючи, що тестова місія покликана не уникати проблем, а прожити їх і перевести в оновлені процедури.
На шостий день польоту Orion входить у сферу гравітаційного впливу Місяця й виходить на траєкторію обльоту із проходженням над зворотним боком: у цей момент корабель досягає максимальної відстані від Землі — понад 400 тис. км, побиваючи рекорд Apollo 13, а в ілюмінаторах одночасно видно і диск Місяця, і далеку Землю. Під час найтіснішого зближення на висоті кількох тисяч кілометрів над поверхнею реалізується вільно‑повертаюча траєкторія: гравітація Місяця «згинає» шлях корабля так, що після обльоту він природно спрямовується назад до Землі; у зоні радіозатінення над зворотним боком зв’язок тимчасово втрачається, але екіпаж продовжує фото‑ та відеозйомку й фіксує коментарі для подальшої синхронізації, виконуючи задачу детальної документації рельєфу, освітлення, кольорів і текстур для планування посадкових місій.
Після виходу з місячної сфери впливу місія переходить у зворотну trans‑Earth фазу, що триває ще кілька діб: на сьомий день Orion знову опиняється під домінуючим впливом гравітації Землі й виконує перший коригувальний маневр на зворотному шляху, екіпаж проводить пост‑лунний дебрифінг із фахівцями NASA й Канадського космічного агентства. Восьмий день присвячений радіаційним тестам і ручному пілотуванню: астронавти демонструють використання «радіаційного укриття», оцінюють навантаження на організм, відпрацьовують різні режими ручного керування кораблем для сценаріїв часткової втрати автоматичних алгоритмів, продовжують програму фізичних вправ.
На дев’ятий день виконуються чергові корекції траєкторії, екіпаж повторно проганяє чек‑листи входу в атмосферу, перевіряє конфігурацію багажу й обладнання, тестує компресійні костюми й інші засоби боротьби з ортостатичною непереносимістю та очікуваними перевантаженнями.
Десятий день повністю присвячений поверненню: приблизно за 5 годин до входження в атмосферу Orion виконує фінальний коригувальний імпульс, остаточно «закриваючи» баллістичну траєкторію до зони приводнення в Тихому океані неподалік узбережжя Каліфорнії. Екіпаж переводить кабіну в конфігурацію входу, фіксує вантаж і обладнання, надягає скафандри, пристібається в кріслах, перевіряє комунікаційні й телеметричні канали; командний модуль відділяється від сервісного, який згодом згорає в атмосфері, тоді як капсула з екіпажем бере на себе основний тепловий та аеродинамічний удар.
На висоті близько 120 км Orion входить у щільніші шари атмосфери зі швидкістю близько 11 км/с, теплозахисний екран розігрівається до понад 1600 °C, навколо корабля формується плазмовий кокон, який тимчасово глушить радіозв’язок, а профіль входження забезпечує поступове гальмування з допустимими перевантаженнями; далі спрацьовує каскадна парашутна система — передня кришка, стабілізувальні парашути‑drogue, три основні куполи діаметром понад 30 м, що доводять швидкість до «м’якої», придатної для приводнення, причому в разі перевернутого положення автоматично запускається система надувних мішків, яка повертає капсулу у правильну орієнтацію.
Приводнення відбувається в запланованому районі Тихого океану, де Orion зустрічають кораблі ВМС США, рятувальні човни й вертольоти: фахівці фіксують капсулу, допомагають екіпажу вийти, проводять первинний медичний огляд і доставляють астронавтів на корабель‑носій, а звідти — до Центру ім. Джонсона в Х’юстоні для повного обстеження й розбору всіх аспектів польоту.
Наукові й технологічні завдання «Артеміди‑2»
Наукові й технологічні завдання «Артеміди‑2» зводяться до збору реальних даних про середовище «Земля–Місяць–Земля», роботу корабля Orion та стан екіпажу, щоб налаштувати наступні місії Artemis і майбутній Lunar Gateway.
Місія вимірює радіаційне тло (у тому числі під час проходження поясів Ван Аллена та можливих сонячних спалахів), фіксує поведінку ключових систем Orion у глибокому космосі (енергетика, терморегулювання, життєзабезпечення, орієнтація, двигуни, ПЗ) і безперервно моніторить здоров’я астронавтів — серце, сон, когнітивні функції, рівень стресу, вплив підвищеної радіації.
Паралельно тестуються режими навігації (інерційна, зоряна, з підтримкою із Землі) та канали зв’язку із значними затримками й «тіньовими зонами», щоб відпрацювати ті схеми обміну даними, які потім будуть використані під час стикувань із Lunar Gateway і посадковими модулями.
Отримані результати ляжуть в основу вимог до захисту й резервування обладнання на станції, графіків роботи екіпажів, а також конфігурації орбіт і мережі ретрансляторів, тож «Артеміда‑2» фактично виступає першим практичним тестом майбутньої інфраструктури місячної програми, а не лише одиничним польотом.
