«Артеміда‑2» (Artemis 2), відома раніше під робочою назвою Exploration Mission‑2 (EM‑2), — це перший пілотований політ корабля Orion і надважкої ракети SLS у межах місячної програми Artemis, покликаної повернути людей на Місяць і підготувати основу для подальших експедицій до Марса.
У структурі програми ця місія є другим запуском SLS і першим етапом, коли люди виходять за межі низької навколоземної орбіти, випробовуючи в реальних умовах глибокого космосу той самий транспортний «ланцюжок», який надалі має використовуватися для польотів до Lunar Gateway і посадки на поверхню Місяця.
Прямий ефір Artemis 2
Її історичне значення полягає в тому, що це перший пілотований політ у напрямку Місяця за понад пів століття — від місії «Аполлон‑17» у 1972 році — і водночас символічне продовження спадщини «Аполлона»: замість короткочасних візитів «туди й назад» Artemis II відкриває еру, у якій місячні місії розглядаються як крок до постійної присутності людини в околицях Місяця й далі, до Марса.
Ракета-носій SLS і корабель Orion
Ракета-носій SLS Block 1 і корабель Orion утворюють базовий транспортний комплекс програми Artemis, що забезпечує польоти астронавтів до Місяця. SLS Block 1 — надважка ракета висотою 98 м із двома п’ятисекційними твердопаливними прискорювачами, центральним ступенем діаметром 8,4 м з чотирма двигунами RS‑25 і верхнім ступенем ICPS з двигуном RL10; здатна доставляти понад 27 т вантажу на місячну траєкторію. Після старту прискорювачі відділяються через 2 хвилини, далі центральний ступінь і ICPS виводять зв’язку «Orion + адаптер» до Місяця.
Корабель Orion складається з командного модуля (CM) та європейського сервісного модуля (ESM). CM — герметична капсула для екіпажу з системами керування, життєзабезпечення, теплозахистом і парашутами. ESM, створений Airbus для ESA, забезпечує тягу, електроенергію, теплообмін і ресурси для екіпажу. Після місії ESM згорає в атмосфері, а CM повертає астронавтів на Землю.
Запуск відбувається зі стартового майданчика 39B у центрі Кеннеді, модернізованого для SLS. Ракету збирають у VAB на мобільній платформі та транспортують до майданчика. Саме ця зв’язка «SLS Block 1 + Orion + стартовий комплекс 39B» забезпечує доставку чотирьох астронавтів і великого вантажу на місячну траєкторію — ключовий елемент архітектури «Місяць–Марс».
Екіпаж місії Артеміда 2
Екіпаж місії Артеміда‑2 складається з чотирьох астронавтів: командира місії Ріда Вайзмана (Reid Wiseman), пілота Віктора Гловера (Victor Glover), спеціалістки місії Крістіни Кох (Christina Koch) та спеціаліста місії Джеремі Гансена (Jeremy Hansen) з Канадського космічного агентства.
Вайзман — колишній льотчик-випробувач ВМС США та ветеран піврічної експедиції на Міжнародну космічну станцію, який також очолював офіс астронавтів NASA, тож саме він відповідає за загальне керування місією, прийняття критичних рішень та координацію роботи екіпажу під час усіх фаз польоту.
Віктор Гловер — військовий льотчик і випробувач із досвідом польоту на Crew‑1 і роботи на МКС, який виконує роль пілота Orion: він відповідає за ручне керування кораблем, моніторинг його динаміки, орбітальні маневри та підтримку взаємодії з Центром управління в складних ділянках траєкторії.
Крістіна Кох — інженерка й астронавтка, яка вже встановила рекорд найтривалішого безперервного космічного польоту серед жінок (328 днів) і брала участь у перших суто жіночих виходах у відкритий космос; у складі Artemis II вона як спеціалістка місії зосереджується на наукових експериментах, роботі з бортовими системами та тестуванні життєзабезпечення й обладнання в умовах глибокого космосу.
Джеремі Гансен — астронавт Канадського космічного агентства, колишній льотчик винищувача CF‑18 і фахівець зі space science та фізики, який у ролі спеціаліста місії відповідає за частину навігаційних, комунікаційних і експериментальних завдань, представляючи при цьому міжнародне партнерство в межах програми Artemis.
Стратегія програми Artemis
Нова стратегія повернення людства на Місяць як на «тестовий полігон» для глибокого космосу, насамперед майбутніх місій на Марс, що офіційно оформлена NASA у 2017 році через Space Policy Directive‑1.
Програма об’єднує серію місій Artemis I, II, III та наступні, інфраструктуру на орбіті й на поверхні Місяця (ракета SLS, корабель Orion, орбітальна станція Lunar Gateway, посадкові модулі й майбутні бази), а також партнерства з міжнародними агентствами та приватними компаніями, щоб створити стійку присутність людини за межами орбіти Землі й підготувати основу для польотів на Марс.
Її загальна мета полягає в тому, щоб після завершення «Апполона‑17» у 1972 році відновити пілотовані польоти до Місяця вже у 2020‑х роках, але не як одноразовий «стрибок» заради прапора й престижу, а як довготривалу програму зі створення постійної присутності людини й технологічної бази для глибокого космосу.
Для цього Artemis має низку ключових цілей: повернути астронавтів на поверхню Місяця, у тому числі вперше з 1972 року доставити туди новий екіпаж, включно з першою жінкою та представниками різних груп; відпрацювати технології довготривалого перебування людей у глибокому космосі (системи життєзабезпечення, енергетика, радіаційний захист, логістика постачання).
А також створити інфраструктуру, яка зробить Місяць перевалочним пунктом для майбутніх експедицій на Марс у наступні десятиліття. У цій архітектурі Artemis I, що стартувала 16 листопада 2022 року як безпілотна місія артеміда з 25‑денною подорожжю до Місяця й назад, стала технічним тестом ракети SLS та корабля Orion.
Artemis II, запущена 1 квітня 2026 року як перший пілотований обліт Місяця, виконує роль ключового «фільтра безпеки» між безпілотною демонстрацією й майбутньою посадковою місією Artemis III; а сама Artemis III, запланована на другу половину 2020‑х, має повернути людей на місячну поверхню та розпочати етап регулярних місій, що поступово перетворюють Місяць на полігон і логістичний вузол для подальших польотів на Марс.
Що конкретно робить місія Artemis 2 і як вона це робить?
Місія Артеміда 2 має кілька ключових цілей, які перетворюють її на критичний етап усієї програми Artemis: передусім це всебічна перевірка корабля Orion з екіпажем у глибокому космосі, де протягом приблизно 10‑денної подорожі випробовуються енергетичні, керуючі та бортові системи в умовах підвищеної радіації, температурних перепадів і значної відстані від Землі.
Після безпілотної демонстрації Artemis I, що відбулася у 2022 році, Artemis II вперше відправляє людей за межі низької навколоземної орбіти, використовуючи поетапний профіль: спочатку польоти по орбіті Землі для базових перевірок, а потім вихід на вільно‑повертаючу траєкторію обльоту Місяця без входження на орбіту й без посадки, щоб відпрацювати основний профіль майбутніх місячних місій із мінімізацією ризиків.
У межах цієї траєкторії Orion наближається до Місяця, використовує його гравітаційне поле для розвороту й повертається до Землі, дозволяючи протестувати системи навігації, маневрування й зв’язку на великій відстані, включно з роботою Deep Space Network та зоряної навігації у зоні, де недоступні звичайні супутникові сервіси.
Особливу увагу приділяють системам життєзабезпечення: подачі кисню, видаленню вуглекислого газу, контролю температури й вологості, водним і харчовим контурам, причому частина тестів проводиться при підвищеному навантаженні на екіпаж, щоб оцінити запас надійності у стресових умовах; паралельно відпрацьовуються аварійні процедури, алгоритми переривання місії, поведінка корабля при вході в атмосферу на місячній швидкості, робота теплозахисного щита, парашутної системи та сценарії пошуку й рятування після приводнення.
Хронологія польоту: Місія артеміда
Хронологія польоту Артеміда 2 описує приблизно 10‑денну подорож від старту до приводнення, у межах якої команда послідовно тестує всі ключові етапи майбутніх місячних місій.
Підготовка до старту починається ще за тижні й дні до запуску: ракета SLS із Orion проходить фінальні випробування на стартовому майданчику 39B, команди виконують так званий wet dress rehearsal із повним завантаженням палива та проходженням майже всього «ланцюга» зворотного відліку, а також здійснюються розширені перевірки бортових систем, зв’язку, аварійних процедур і наземної інфраструктури.
Безпосередньо в день старту, 1 квітня 2026 року, приблизно о 7:45 за місцевим часом (13:45 у Києві) на стартовому комплексі LC‑39B розпочинається заправка SLS кріогенним рідким киснем і воднем, після чого ракета переходить у режим підтримувального доливання до відкриття двогодинного пускового вікна, що стартує о 18:24 за східним часом США.
Екіпаж за кілька годин до запуску займає місця в командному модулі Orion, проходить фінальні перевірки скафандрів та інтерфейсів, і о 18:35 за місцевим часом (00:35 2 квітня за київським) SLS зі зв’язкою «Orion + європейський сервісний модуль» успішно стартує, розпочинаючи перший за понад півстоліття пілотований політ до Місяця.
У перші хвилини польоту надважка ракета проходить найскладнішу аеродинамічну ділянку: приблизно через 2 хвилини, близько 18:37, відділяються два твердопаливні прискорювачі заввишки близько 64 м кожен, які під час старту забезпечували левову частку тяги (понад 3,6 млн фунтів на кожен блок). Їхнє скидання різко зменшує масу системи й дозволяє центральному ступеню продовжити розгін Orion до орбіти.
Ще приблизно за хвилину, коли зв’язка виходить із найщільніших шарів атмосфери, відстрілюються обтічники адаптера й система аварійного порятунку: на цій висоті аеродинамічний захист більше не потрібен, а масу й опір варто мінімізувати, щоб підвищити ефективність подальшого виведення.
Приблизно через 8 хвилин після запуску, близько 18:43, відбувається відключення двигунів (MECO) і відділення центрального ступеня SLS: він розігнав Orion до швидкості близько 8,3 км/с і підняв траєкторію до проміжної еліптичної орбіти з перигеєм близько 160 км, після чого корабель певний час рухається інерційно з вимкненими двигунами.
Упродовж наступних хвилин екіпаж і наземні служби перевіряють базові параметри орбіти, орієнтації й роботи систем, а приблизно через 18 хвилин після старту, о 18:53, починається автоматичне розгортання чотирьох сонячних батарей сервісного модуля, яке завершується близько 18:59, формуючи повноцінний «хрест» панелей навколо корпусу Orion. Від цієї миті саме сонячні панелі забезпечують безперервне електроживлення корабля протягом усієї місії, підтримуючи системи життєзабезпечення, авіоніку, зв’язок і бортові операції, а також заряджаючи акумулятори на випадок проходження тіні.
У першу добу, коли корабель рухається високоліптичною орбітою довкола Землі, екіпаж разом із Центром управління проводить розширені перевірки: тестуються режими навігації, керування орієнтацією, зв’язок через Deep Space Network, поведінка систем життєзабезпечення під різним навантаженням.
Уже в цей період фіксуються й оперативно усуваються перші нештатні ситуації: приблизно через 51 хвилину після запуску спостерігається тимчасова часткова втрата каналу «земля → корабель» у зворотному напрямку (Центр не чути відповіді екіпажу), а також реєструється короткочасне задимлення та технічні проблеми із туалетом і окремими програмними модулями Microsoft на борту; усі вони оперативно локалізовані наземними фахівцями й екіпажем, що дозволяє місії продовжитись без зміни профілю.
На другу добу польоту Orion поступово віддаляється від Землі: надвечір 2 квітня корабель знаходиться вже приблизно на відстані 68 тис. км від планети, що відповідає високій навколоземній орбіті перед виходом на міжпланетну траєкторію. Ключовий момент настає вночі 3 квітня (о 02:49 за київським часом), коли головний двигун сервісного модуля вмикається приблизно на 5 хвилин 50 секунд, виконуючи маневр Trans‑Lunar Injection (TLI): корабель залишає навколоземну орбіту й виходить на траєкторію польоту до Місяця. На початку маневру маса Orion становить близько 30 тонн, а на TLI витрачається орієнтовно пів тонни палива, чого достатньо, щоб надати кораблю потрібний приріст швидкості для «втечі» із земної гравітаційної пастки.
Далі протягом кількох днів Orion мандрує до Місяця в глибокому космосі, а екіпаж виконує заплановані перевірки й експерименти. 5 квітня NASA повідомляє, що корабель перебуває на відстані близько 105 тис. км від Місяця: астронавти готуються до одного з головних випробувань дня — детального тесту скафандрів системи виживання Orion, оцінюючи їхню зручність і функціональність під час тривалого перебування в замкнутому просторі. 6 квітня Orion входить у гравітаційну сферу впливу Місяця, і вночі проти 7 квітня має здійснити повний обліт супутника по вільно‑повертаючій траєкторії, пройшовши над його зворотним боком і заклавши «поворот» назад до Землі.
Паралельно з номінальним профілем польоту фіксується низка дрібних, але показових проблем, які демонструють реальний характер випробувального польоту: 2 квітня частково втрачається голосовий канал зв’язку «корабель → Земля», але його швидко відновлюють; того ж дня на борту спостерігається задимлення, однак аналіз показує, що загрози для екіпажу й корабля немає; також виникають несправності у роботі космічного туалету та окремі IT‑збої, пов’язані з програмним забезпеченням Microsoft, які наземні команди допомагають усунути й повернути системи до штатного стану.
4 квітня екіпаж знову повідомляє про сильний запах гару, що йде з туалетного відсіку, подібний до того, який фіксували в перший день місії; інженери проводять додаткові перевірки й уже 5 квітня NASA заявляє, що проблему остаточно локалізовано, а система санітарії працює в штатному режимі.
Подальша частина місії — обліт Місяця, зворотній переліт, вхід в атмосферу та приводнення в Тихому океані — відповідає задумці вільно‑повертаючої траєкторії: після найближчого зближення з Місяцем гравітація супутника «згинає» шлях Orion у бік Землі, де через кілька днів корабель входить у атмосферу на рекордній для пілотованої капсули швидкості, проходить фазу максимального нагріву, гальмує й за допомогою парашутів здійснює приводнення в заздалегідь визначеному районі океану, де його зустрічають кораблі ВМС США й рятувальні служби NASA.
Наукові й технологічні завдання «Артеміди‑2»
Наукові й технологічні завдання «Артеміди‑2» зводяться до збору реальних даних про середовище «Земля–Місяць–Земля», роботу корабля Orion та стан екіпажу, щоб налаштувати наступні місії Artemis і майбутній Lunar Gateway.
Місія вимірює радіаційне тло (у тому числі під час проходження поясів Ван Аллена та можливих сонячних спалахів), фіксує поведінку ключових систем Orion у глибокому космосі (енергетика, терморегулювання, життєзабезпечення, орієнтація, двигуни, ПЗ) і безперервно моніторить здоров’я астронавтів — серце, сон, когнітивні функції, рівень стресу, вплив підвищеної радіації.
Паралельно тестуються режими навігації (інерційна, зоряна, з підтримкою із Землі) та канали зв’язку із значними затримками й «тіньовими зонами», щоб відпрацювати ті схеми обміну даними, які потім будуть використані під час стикувань із Lunar Gateway і посадковими модулями.
Отримані результати ляжуть в основу вимог до захисту й резервування обладнання на станції, графіків роботи екіпажів, а також конфігурації орбіт і мережі ретрансляторів, тож «Артеміда‑2» фактично виступає першим практичним тестом майбутньої інфраструктури місячної програми, а не лише одиничним польотом.
- Артемас - 15 Квітня, 2026
- Гастро ресторація Фамілія - 14 Квітня, 2026
- Місцеві вибори в Україні 2020 року - 13 Квітня, 2026
